Омелян Вішка

НАВКОЛО ОДНОЇ ВІДОЗВИ

У віторок 25 травня 1926 року, в центрі старого Парижа на вулиці Расіна, московський наймит, бувший анархіст і чекіст Самуїл Шварцбард сімома пострілами поклав край життю Головного Отамана. Для української еміграції був це великий удар - її позбавлено політичного й духовного провідника. Діяльність бо Петлюри і на еміграції була загрозливою для більшовицького режиму.1

Другим ударом для українців був судовий процес Шварцбарда і вирок. Для замаскування факту політичного вбивства адвокат підсудного А.Торес вхопився всіх способів і засобів - змобiлізовано та спровоковано цілу жидівську суспільність. Всі жидівські організації координували свої дії по захисту, збирали кошти на пропаганду, для адвокатів та родини обвинуваченого. Тискові жидівської громадськості піддався навіть впливовий Всеамериканський жидівський комітет, який початкове засудив поступок терориста та відмовився підтримувати його. Хитра поведінка Тореса в судовому залі та поза ним - вміле применшування значення аргументів української сторони, називання їх німецькими агентами, представлення Шварцбарда як захисника Франції у війні з Німеччиною, коли в той час Українська Народна Республіка підписала договір з центральними державами, чисельні інтерв'ю та настроювання преси - все це викликало неприхильність французького суспільства. Торес блискуче замінив ролі позивача і звинуваченого. Відкинено аргументи про те, що вбивця був пов'язаний з совєтською ЧК і виконував її політичне замовлення, що змова проти Петлюри була сплянована в Москві.2 Кривди єврейського населення України, постійно й наполегливо підношені А.Торесом, приписано Петлюрі та взагалі українському війську - їх безпідставно звинувачено в толеруванні, а навіть в організації антисемітських погромів на Україні. Своє добавляла також французька преса. Таким способом "з підступного злочинця, жорстокого терориста і огидного найманця більшовицького режиму Шварцбард поступово перетворився на месника, мученика за свій народ, за його приниження і страждання".3

Ю.Кульчицький в біографії Головного Отамана так про це пише; "Петлюра очолював український національно-визвольний рух і цим був саме для ворога небезпечний. Більшовики постійно переслідували Петлюру і, уживши дипломатичного тиску, змусили його виїхати з Польщі... Вбивство Петлюри було тільки першим з цілого ряду політичних вбивств українських національних провідників і йшло також по лінії постанови Комінтерну про політичні вбивства, яка була підписана 9 січня 1926 р. Сам характер вбивства дуже нагадує методи, застосовані більшовиками в їхній боротьбі з українським підпіллям в 1921-1926 рр."4

З черги Т.Гунчак: "Симон Петлюра був глибоко гуманною людиною. На глум історії, саме Петлюрі довгий час приписувалися єврейські погроми на Україні 1919 року. Я це питання уважно вивчив і можу з певністю сказати, що такі звинувачення аніскільки не відповідають правді. В міру своїх сил Петлюра боровся проти погромницьких настроїв і вчинків, і на це існує чимало доказів. Одначе дисципліна в його армії не була такою, щоб запобігти знущанню різних отаманів над невинним населенням".5

Так дійсно й було: вчинювали погроми на Україні (крім, очевидно, білих та червоних) ватажки різних невловимих антидержавних банд, над якими Петлюра не мав реальної влади. Не було, однак, антисемітських акцій сплянованих і реалізованих українським державним центром. Тут треба додати, що в розпалі війни й анархій, Петлюра й уряд не мали реальної влади і в інших ділянках. Недарма насмішники питали: Директорія - де твоя територія? А її інколи було стільки, що під евакуаційним вагоном.

Тут наведемо кілька прикладів на підтвердження цих слів. Ще у 1918 році уряд Української Народної Республіки схвалив закон про персональну автономію та релігійну свободу для євреїв, а у квітні 1919 року Директорія прийняла закон про єврейське самоврядування.6 Чи може організовувати єврейські погроми влада, яка схвалює такі закони? Всупереч логіці Ґольдштайн - у 1919 році керівник Слідчої комісії, до якої входили представники Міністерства єврейських справ, єврейських установ і партій - ствердно відповідає на це питання.7 Директорія засудила погроми та виділила великі гроші для жертв метушні. Це для Ґольдштайна не має значення - за його словами, погромами керував С.Петлюра. Так ось член, а згодом керівник тієї ж Директорії з одного боку нібито керував погромами, а з другого - засуджував їх. Дивна логіка пана Ґольдштайна.

Чи якась інша влада утворила міністерство для справ національних меншин? Чи було таке міністерство, для прикладу, у міжвоєнній Польщі для справ українців або жидів? А в Україні покликано таке. За часів Центральної Ради представником жидівського суспільства в уряді був Ревуцький. Міністерство єврейських справ відновила й Директорія. У 1919-1923 роках українські уряди мінялися з десяток разів, в усіх існувало Міністерство єврейських справ і весь час незмінно керував ним Пінхaс Красний. Також на еміграції, коли проблем для вирішування міністерством вже не було. У 1921 році Красний зорганізував жидівське представництво в щойно утвореній еміграційній раді республіки, брав участь в підготовці групи Тютюнника до походу на Україну, часто конферував в питаннях загальної політики з С.Петлюрою. І ось цей Красний відізвався у 1927 році з Совєтського Союзу, куди у 1925 р. виїхав і вивіз архів свого міністерства. Включився в крикливий хор захисників Шльоми Шварцбарда - обвинуватив Симона Петлюру й цілий український визвольний рух в погромництві.8 Хочеться запитати: то де ж ви, заступник жидівського суспільства в Україні, тоді були, пане Красний, чому не протестували, чому не покинули лав такого гурту антисемітів? Чому тепер з приводу паризького процесу заперечуєте власним словам? Чи забули слова з Відозви Правительства до єврейського громадянства і робітництва на Україні?9 Під відозвою, проголошеною у серпні 1919 року в Кам'янець-Подільському з приводу хвилі жидівських погромів, крім голови Ради народних міністрів Української Народної Республіки Б.Мартоса, і ваше міністерське прізвище. У відозві, в якій вказано на справжніх винуватців погромів - російський більшовизм-комунізм (це було ще перед приходом в Україну майстрів погромництва - Добровольчої Армії Денікіна - прим. О.В.) - написано:

"Соціалістичне Правительство, котре стоїть на чолі Республіки, веде разом з Головним Отаманом Петлюрою рішучу боротьбу з погромами.

Для розслідування всіх погромних подій, погромної агітації та передачі винних до надзвичайного військового суду утворена Особлива Слідча Комісія з широкими правами. У комісію входять також представники єврейської демократії.

У армії заведено важливий інститут державних інспекторів з великими повноваженннями, котрий енергійно бореться з погромами і погромним елементом в армії.

Останній З'їзд інспекторів приєднався до пропозиції Єврейського міністерства, щоб воно мало своїх представників при інспектурі.

Головний Отаман видав низку наказів, у котрих він вимагає знищення в пні всякої спроби до погромів і передачі погромщиків до розстрілу, покладаючи всю відповідальність (за виконання наказів - прим. О.В.) на представників військової і цивільної влади. Надзвичайний військовий суд виніс ряд смертних вироків - багато погромщиків вже розстріляно (...).

Правительство готове активно допомогти Всеукраїнському Центральному Комітетові при Єврейському міністерстві для допомоги постраждавшим від погромів в його діяльності по відбудуванню і упорядкуванню єврейської осілості. Як тимчасову допомогу асигновано з державних коштів більш двадцяти мільйонів гривень.

Уряд твердо стоїть на ґрунті закону про національно-персональну автономію і готовий допомогти її повному здійсненю в житті. Цими днями оголошено новий закон про єврейське самоврядування з широкою компетенцією і правом оподаткування.

Єврейське населення активно підтримує Українську Народну Республіку. У цілому ряді декларацій всі єврейські політичні партії висловились за цілковиту самостійність України.

Єврейська демократія на чолі з Бундом, Об'єднаннями, Поалей-Ціон і Фолкс-Партей підтримує Народне Правительство, представники яких входять в раду Єврейського міністерства і має своїх визначних діячів на відповідальних посадах у міністерствах. (...)

Пам'ятайте погрозу, пам'ятайте, що ви повинні і мусите рятувати Україну від загрожуючої більшовицької анархії і ваші громадянські, політичні і національні права від страшної реакції, котру несе за собою Денікінщина.

Пам'ятайте, що єдина для вас путь - це путь мирного співжиття з українським народом, котрий мусить бути і буде самостійним і ні від кого незалежним".

І знов тиснуться питання. Чому покликується окреме міністерство єврейських справ? Чи для камуфляжу антисемітської діяльності? На паризькому суді А.Торес звинуватив С.Петлюру у тому, що він особисто не підписав жодного документу проти погромів, що був їх організатором. А ви, пане Красний, пишете у відозві що вів рішучу боротьбу з погромами і видав низку наказів... То чому не повідомили ви про те паризьких суддів? Або ваші колеги-євреї, які входили до уряду УНР? А взагалі - коли ви говорили правду, пане Красний, у 1919-му, чи у 1927-му? Якщо у 1919-му, то В.Садовський слушно називає вас провокатором?10 Якщо правду сказали у відкритому листі до головного прокурора Франції у 1927-му, то посипайте голову попелом - ви також винуваті! Незвичайна поважність справи (за словами П.Красного в Україні залишилось двіста тисяч дітей, батьків яких помордовано, а сестер зґвалтовано) повинна була викликати з вашого боку на знак протесту складення демісії і уступлення зі складу уряду. Однак ви цього ані разу не вчинили, стверджує військовий міністр УНР ген. В.Сальський.11 Він також ставить питання: "чому, пане Пінхосе Красний, про "гайдамаччину", про погроми на Україні та про згаданих двіста тисяч дітей ви заговорили аж тепер, через вісім років? (...) Невже ви, пане Красний, (...) були звичайним провокатором, що віддав сотки тисяч своїх братів на морд "гайдамаків" за міністеріальні карбованці?"

Відповідь ясна - слова П.Красного це кон'юнктурна брехня. Брехня й наклепи, з яких користав його співвітчизник - А.Торес. Такі то були докази, такі свідки покликані на захист Шварцбарда. До речі, Торес не покликав Красного на свідка, мовляв, трохи за пізно себе реабілітує. Бачите, пане Красний, де ваша помилка. Були б ви свідком як би ви покинули міністерський стілець та перейшли до більшовиків трохи скоріше, а ви знайшлись там тільки у 1925-му.13

Вернімось ще до 1919 року. Знов розгортаємо сторінки тодішньої преси. Український козак надрукував у червні 1919 року статтю Чому ми повинні боротися з більшовиками-комуністами? Ось ворог української армії - більшовики, незалежно від того росіяни вони, євреї чи українці. Не знайшовся у цій військовій газеті (ані в інших) заклик до виступів проти мирного єврейського населення. Навпаки - газета пояснювала рядовому козацтву, що "воюючи з більшовиками, треба відрізняти євреїв більшовиків від небільшовиків. З більшовиками ми воюємо, з небільшовиками - не воюємо)".14 А відрізнити одних від других не було легко. Правдою бо є, що незаможні жидівські маси симпатизували більшовикам, жидівська молодь йшла до червоної армії і не раз виступала проти українського війська".15 Тому то редакція Українського козака пояснювала: "Євреї з хат, з яких інколи стріляли по нас, коли ми одходили, не винні, що більшовики силою користувалися їхніми приміщеннями", і закликала: "Козаки! Не забувайте, що євреї є населення нашої землі. Коли вони будуть на нашім боці, то це для нас величезна допомога для вигнання московців і збудування незалежної Української держави (...) Більшовики-провокатори навмисно намовляють наших нерозважливих козаків на погром. Серед численних лозунгів читаємо й таке: Товариші козаки! Пильнуйте серед себе провокаторів, які підбивають Вас на погроми. Заарештовуйте їх і представляте до командантів".16 Також накази С.Петлюри друкувала тодішня преса. Для прикладу - у червні Козак помістив телеграму Головного Отамана Команданту Тилу (Смерть погромщикам, з відписом до прем'єра, Міністерства внутрішніх справ і Міністерства єврейських справ) з наказом рішучого поборювання елементів підбурюючих до жидівських погромів. В наказі Петлюра вказував, що у Волочиську після вступу туди військ УНР самі козаки арештували незнаного підбурювача до погрому. За свідченням часопису єврейське мирне населення розуміло, що українські вояки не є їх ворогом. Відомий нам П.Красний і на його сторінках звертається до своїх співвітчизників "боротися за перемогу вільної Української Народної Республіки, в якій найдуть собі мирне співжиття два свобідних народи - українці і євреї".17

В газеті Україна знаходио інформації про життя на території контрольованій військом УНР у відносно мирний час. Серед інших і про розроблення у жовтні в Кам'янці Подільському Міністерством єврейських справ кошторису видатків на освіту. Єврейські школи якраз підпорядковано цьому міністерству. На різні їх рівні, дошкільну й позашкільну освіту призначено 72 млн.гривень. Розроблено також пляни вчительських курсів, на які призначено 28 млн. гривень.18 Крім того в газеті поміщено повідомлення про єврейське культурне життя, діяльність кам'янецької Єврейської громадської управи, партій тощо. Сказати можна: коли ситуація була хоч трохи устабілізована - на контрольованій УНР території йшло в міру нормальне життя, в тому й єврейське. Підтвердив це швейцарський публіцист Г. Неймарк, що восени 1919 року прибув до Кам'янця-Подільського. Констатував він, натомість, що погроми жидівського населення улаштовує денікінське військо на контрольованій ним території.19

Але у 1927 році в Парижі не знайшовся відважний і чесний єврей, котрий би не посвідчив. Інші були там свідки, інші представили докази. У ході процесу євреї створили свого героя, який помстився за їх страждання та допоміг в консолідації єврейського суспільства. Як дивно, що вибрали до цього звичайного злочинця і як прикро, що вчинили це над домовиною С.Петлюри, а при тому спотворили уособлювану ним шляхетну ідею українського визвольного руху. Як прикро було українцям слухати вигуків Viva la France! На вістку про визнання вбивці невинним і пережити ще один тріюмф більшовицьких гнобителів Батьківщини.

У 1957 році, в тридцяті роковини судового процесу інсценізовано його у паризькому телебаченні. У ролі власної особи виступив Торес. Проти його фарсу виступили нечисленні, м.ін. Є.Гєдройць.20 Судова французька влада, однак, мовчала й мовчить. Мовчить і французьке суспільство. А чи вже не час відновити процес? Чи не час виправити трагічну помилку - офіційно реабілітувати Петлюру та український визвольний рух? І себе.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Д.В.Табачник, Вбивство Симона Петлюри [в:] Український історичний журнал, 1992. 4.7-8, с.112-113.

[2] Д.В.Табачник, там же, с. 120.

[3] Д.В.Табачник, там же, с.121.

[4] Ю.Кульчицький. Симон Петлюра. Мюнхен-Париж, 1980 - цит. за Д.В.Табачник, Вбивство Симона Петлюри. Український історичний журнал, 1992, ч.7-8.

[5] Т.Гунчак. Україна - перша половина XX століття. Київ, 1993. С.176. Автор відсилає читача до своєї статті Чи був Симон Петлюра ворогом євреїв? [в:] Дзвін, 1991, ч.2, с.102-117.

[6] Український альманах, Варшава 1999, с.163.

[7] А.B.Kowalczyk. Раn Реtlurа? Warszawа 1998, s.16-17. У такому історичному нарисі автор, на жаль, більше уваги приділяє вбивці, ніж його жертві. Широко розповідає про наростання антисемітизму, зокрема в царській Росії, ледве торкається української революції 1917-1921 рр. Взагалі не розглядає московського сліду вбивства.

[8] В.Садовський. Бруд і провокація [в:] Українська нива, 1927, ч.57(62), с.1. Відкритий лист П.Красного до головного прокурора Франції помістив 12 жовтня 1927 р. варшавський єврейський Nasz Przegląd. Подібні докази й аргументи друкувала жидівська преса і в інших країнах (Українська нива, 1927, ч.70(75), с.4).

[9] Нова Україна, 1919, ч.2 від 6 серпня, с.1

[10] В.Садовський. Бруд і провокація.

[11] Українська нива, 1927, ч.57(62), с.4.

[12] Там же, с.4.

[13] Українська нива, 1927, ч.58(63), с.1.

[14] Український козак, 1919, ч.за 8 червня.

[15] Українська нива, 1927, ч.58(63), с.1.

[16] Український козак, 1919, ч.за 8 червня.

[17] Козак, 1919, ч.4 за 20 червня.

[18] Україна, 1919, ч.67(79) за 1 лист., с.3.

[19] Там же, с.3.

[20] А.B.Kowalczyk. Раn Petlura? Warszawа, 1998, s.93.